зіткнення поїздів

1) ( дотикання) contiguity, contact

2) ( колізія) collision, impact; clash, conflict

1) kolizja

2) zderzenie

1) соприкоснове́ние

2) (встреча противоположного, разного) столкнове́ние

შეტაკება; შერკინება

выпадак

сутычка

1. tiyüv; toqunuv

2. çatışma

ДІАЛОГ ( від грецьк. διάλογοζ - розмова, бесіда) - в античній філософії метод знаходження істини за допомогою певних питань і методичного знаходження на них відповідей (Сократ, Платон). У сучасній філософії Д. - універсальна форма відношення "Я - Ти" як спосіб дослідження сутності людини та визначення її реального призначення у житті. Філософія Д., започаткована у XIX ст. працями Фоєрбаха та Гумбольдта, сучасного рівня розвитку досягає у працях Бубера, Бахтина, Левінаса та ін. Визначальним для філософії Д. є відмова від принципу тотальності (оскільки останній не в змозі виразити істинну сутність буття людини) та пошук "третього шляху" між нездійсненним ідеалом об'єктивності і картезіанським зведенням індивідуальності до богорівного, але беззмістовного "Я", не пов'язаного з іншими. На думку діалогістів, існування людини завжди є "співбуттям" з іншими людьми. Істина про людину може бути досягнута на шляху аналізу зустрічі, як місця, де людина постає у відмінному від інших вимірі - діалогічному. Дослідження сутності Д. відбувається у різних напрямах: виявлення форм та вимірів Д., розроблення категоріального апарату Д. тощо. Так, Бубер досліджує проблему Д. у трьох вимірах: між людиною та людиною, між людиною та світом і між людиною та Богом (Бог тут виступає як вічне "Ти", де перетинаються всі лінії відношень людини). Послідовник Бубера Левінас, зберігаючи релігійне забарвлення Д., розглядає його як універсальну умову людського буття, розрізняючи в діалогічному просторі антропологічний, психологічний та соціальний аспекти, а також залучаючи нове поняття - асиметрії діалогічних стосунків. На відміну від Бубера, який Д. з Богом тлумачить як засіб порятунку від самотності, Бахтин можливість подолання самотності вбачає у спілкуванні з іншою людиною, у якому долається монологічність самого буття, а мова досягає своєї довершеності, оскільки оформлене у мові слово зустрічає відповідь. Існують різні думки стосовно евристичних можливостей Д. у природничо-науковому пізнанні, аж до заперечення діалогічного характеру наукового пізнання. Зокрема, Бахтин, ґрунтуючись на сформульованій ще у культурі Нового часу тезі про істинне знання як таке, що абсолютно виключає суб'єктивний фактор, розрізняє гуманітарне та природничо-наукове знання за ознакою діалогічності гуманітарного та монологічності природничо-наукового. Сучасна методологія наукового пізнання вносить кардинальні зміни у розуміння науки як специфічної форми діяльності людського духу, згідно з якими наука постає як певна сукупність різних дискурсивних практик, які пропонують різні, іноді суперечливі моделі світу, що мають однакові права на істину, в зв'язку з чим ідея Д. у природничо-науковому пізнанні набуває евристичної значущості. Д. у природничих науках реалізується на різних рівнях і у різних площинах: 1) На рівні практичного відношення до світу, на якому Д. роздвоюється на відношення "Я - Воно" та відношення "Я - Ти". Відома дилема - чи відноситись до природи як до майстерні ("Воно"), чи як до храму ("Ти"), - вирішується при цьому не у формі протиставлення "або - або", а у формі синтезу "і - і". 2) На рівні пізнавального відношення в природознавстві предметом дослідження є не природа сама по собі, а природа в тій мірі, в якій вона підлягає людському запиту. Тому і в науковому пізнанні людина зустрічає іншу людину, а, отже, вступає в Д. Д. як місце зустрічі людських свідомостей реалізується: 1) на рівні зіткнення наукового і ненаукового способів мислення; 2) на рівні зіткнення різних наукових способів пояснення реальності, які притаманні різним культурам; 3) на рівні зіткнення різних наукових уявлень у межах однієї науки чи культури. Д. може відбуватись у реальній формі, тобто як спілкування "Я" з іншим, реальним "Ти", або у формі внутрішнього Д., у якому "Я" самого творця протистоять його різні проекції, усвідомлювані як "Ти". Переведені у внутрішній Д. різні рівні і проекції Д. дозволяють розглянути об'єкт дослідження з різноманітних точок зору і виробити з урахуванням усіх логічних та пізнавальних заперечень нову, оригінальну концепцію.

КОНФЛІКТ ( від лат. confliktus - зіткнення) - в соціальній теорії - зіткнення інтересів, мотивів, тенденцій, суб'єктів суспільного життя. В межах системи як певної цілісності елементи (складові частини) знаходяться в К. з іншими елементами системи за умови, що "відкрите виявлення" інтересів, мотивів, цілей одних елементів системи з необхідністю активізує дії протилежних інтересів, мотивів системи. Зародження К. можливе лише тоді, коли в межах цілісної системи на одному рівні знаходяться неідентичні в своїх виявах елементи; відповідно К. визначається як певна об'єктивація взаємодії неідентичних елементів. Проблему К. як універсального явища суспільного життя визначив Зиммель. К. необхідно відрізняти від антагонізму С. итуація суспільного та особистісного К. не набуває форм взаємовиключного протиставлення елементів системи, як це відбувається в ситуації антагонізму; антагонізм, у свою чергу, можливий як форма співіснування внутрішньосуперечливих тенденцій. Динаміка розвитку К. відбувається або в напрямі до утиску одного з його суб'єктів, або поступової саморуйнації системи. Можливе також повільне "згасання" К., що створює ситуацію взаємодоповнюваності тенденцій, інтересів, мотивів і т.п. Тема К. у практичній психології окреслена Фройдом через боротьбу сил та мотивів. На основі психоаналітичного витлумачення К. (як витіснення бажань, мотивів і т.п.) в психології розглядається процес виникнення неврозів. К. як проблема комунікації веде до пристосування як своєрідної "реакції захисту"; таким чином постає проблема раціонального усвідомлення та можливості подолання особистісних форм К.

Тофлер, Елвін (1928, Нью-Йорк) - амер. філософ-футуролог, соціолог, публіцист. Проф. Корнельського ун-ту, радник фонду Рокфеллера, корпорації Ай Бі Ем, Ін-ту майбутнього. Головна тема творів Т. - стратегія виживання людської цивілізації в умовах прискореного наростання змін, кризових явищ, що породжені зіткненням "хвиль" цивілізаційного розвитку, зміщення влади під тиском нових надіндустріальних реалій. У кн. "Футурошок" Т. пропонує "теорію адаптації" - систематичне управління змінами, що має включати довгострокове планування, застосування соціальних критеріїв оцінки планування, послідовну зміну демократичних інституцій з огляду на нові соціальні цілі. Стара індустріальна система з її економоцентризмом, короткостроковим плануванням і антидемократизмом не здатна справитися з лавиною змін (футурошоками), що накочуються на людство у прискореному ритмі. Тому, згідно з Т., потрібна стратегія "соціального футуризму". У наступній кн. "Третя хвиля" Т. характеризує кінець XX ст. як зіткнення двох "хвиль": індустріальної, яка діяла в напрямі централізації та уніфікації, і суперіндустріальної, що має протилежне спрямування. Це зіткнення має своїм наслідком низку кризових явищ, які треба осмислити не як ознаки загального занепаду людської цивілізації, а як перехід до нової матриці, навколо якої формується цивілізація "третьої хвилі". На відміну від індустріального суспільства, функціювання якого пов'язане з промисловим виробництвом і ринковою економікою, цивілізація "третьої хвилі" є "трансринковою". Виникає своєрідний симбіоз - виробництво-дляспоживання, а "електронний котедж" стає поліфункціональним осередком суспільства. Пафос книги полягає у необхідності зрозуміти напрям змін, не піддатися впливові безладу, що супроводжує ці зміни. У завершальній кн. трилогії "Переміна влади" та в наступних працях Т. конкретизує ідеї, започатковані раніше В. ін зосереджується на тому, якими мають бути нові форми влади, яка роль знання та інформації у їх розбудові, яким чином має бути змінена уся сфера владних структур в інформаційному суспільстві.

[br]

Осн. тв.: "Футурошок" (1970); "Третя хвиля" (1980); "Передбачення і передумови" (1983); "Переміна влади" (1990); "Війна та антивійна" (1993).

1) ( повідомляти) to let know beforehand (of, about); ( сповіщати) to notify ( about), to tell beforehand ( about), to give notice (of); to warm (of, about); to tip off

2) ( перестерігати) to warn ( against), to forewarn, to caution ( against)

3) ( запобігати) to prevent